Перший раз в перший клас

1.Бесіда групова (Вересень)«Трудності і проблеми спілкування у новому колективі та шляхи їх подолання»

Спілкування з іншими людьми - невід'ємна частина, необхідна умова повноцінного життя кожної людини. Найкраще в нашому житті пов'язане із спілкуванням. А саме неприємне? Також із спілкуванням, з взаємостосунками удома і на роботі.

Роздумуючи про те, що заважає нормальному спілкуванню, взаємодії, ми частіше всього згадуємо про конфлікти і про те, що з ними пов'язано: відсутність взаєморозуміння, загрози, ворожнеча, образи, спроби (деколи безнадійні) довести свою правоту...

Ми звикли відноситися до конфліктів як до явища тільки негативного. Нам хочеться їх уникнути. Але чи можна прожити без конфліктів? Щоб відповісти на це питання, треба, перш за все визначити, що таке конфлікт, прийти до згоди щодо значення цього слова.

Існують різні визначення конфлікту, і всі вони підкреслюють наявність суперечності, яка приймає форму розбіжностей, якщо йдеться про взаємодію людей. Конфлікти можуть бути прихованими або явними, але в основі їх завжди лежить відсутність згоди між двома або більше сторонами - особами або групами. Відсутність згоди обумовлена наявністю різних думок, поглядів, ідей, точок зору і т.д. Проте, воно, не завжди виражається у формі явного зіткнення, конфлікту. Це відбувається тільки коли існуючі суперечності, розбіжності порушують нормальну взаємодію людей, перешкоджають досягненню поставленої мети.

Конфлікти можуть відбуватися усередині нас і між нами. По цьому критерію виділяють внутрішньоособові, між особові, між особою і групою і між групові конфлікти.Внутрішньоособові конфлікти не повністю відповідають даному раніше визначенню. Тут учасниками конфлікту є не люди, а різні психологічні чинники внутрішнього світу особи.Люди, щоб подолати розбіжності вступають, у відкриту конфліктну взаємодію, в процесі якої вони одержують можливість висловлювати різні думки, виявляти більше альтернатив при ухваленні рішення – саме в цьому і полягає важливе позитивне значення конфлікту. Конфлікт може сприйматись як підстава для вирішення протиріччя і в цьому випадку ведеться пошук конструктивної поведінки, направленої на вирішення конфлікту. Якщо ж конфлікт сприймається і оцінюється як загроза тоді людина веде пошук зняття емоційної напруженості, що виникає при конфлікті по типу психологічного захисту. "

Потенційно конфліктогенні педагогічні ситуації.

М. М. Рибакова виділяє три типи таких ситуацій :

§ конфлікти діяльності, що виникають у зв'язку з виконанням учбових завдань, успішністю, позаучбовою діяльністю;

§ конфлікти поведінки (вчинків), що виникають через порушення тими, що вчаться правил поведінки на заняттях, а також поза учбовим закладом;

§ конфлікти відносин, що виникають у сфері емоційно-особистісних відносин учнів і педагогів у сфері їх спілкування в процесі педагогічної діяльності.

Основні дисфункціональні наслідки конфліктів:

§ 1. Непродуктивні, конкурентні відносини між людьми.

§ 2. Відсутність прагнення до співпраці, добрих стосунків.

§ 3. Уявлення про протилежну сторону як про "ворога", про свою позицію – як про виключно позитивну, про позицію опонента – тільки як негативну.

Ефективне вирішення конфліктів між керівництвом і підлеглими, педагогами і учнями руйнує так званий "синдром покірності" - страх відкрито виказувати свою думку, відмінну від думки "старших, тому,що поліпшуються відносини між людьми, Люди перестають розглядати наявність розбіжностей як "зло", що завжди приводить до поганих наслідків.

1. Треба пам'ятати, що кожна людина - індивідуальність, і вміти прийняти точку зору іншого, а не розцінювати все "зі своєї дзвіниці".

2. Чим ближче відносини, тим складніше в конфліктній ситуації. Особливо це виявляється в групі. Не заводьте суто особистих стосунків в колективі, яким керуєте.

3. Не намагайтеся повністю переробляти, перевиховувати іншого, це невдячне заняття. Краще займіться самовихованням і психологічним аналізом своєї поведінки.

4. Пам'ятайте, що в групі об'єднуються чоловіки і жінки, які мають свої чисто чоловічі і жіночі особливості психології. У жінок своя, жіноча логіка, яка відрізняється інтуїтивністю, ситуативністю і асоціативністю. Чоловіки ж віддають перевагу точному розрахунку, зіставленню фактів, логічному аналізу і раціональному підходу. Риси жіночого характеру – м'якість, доброта, слабкість, висока чутливість, емоційність, а у справжнього чоловіка в характері переважають самостійність, надійність, сміливість, схильність до ризику, твердість. Чоловіки і жінки по-різному чутливі до своєї індивідуальності. Жінці подобається позитивна оцінка її зовнішності (включаючи і одяг), емоціональності, жіночності. Жінки дуже чутливі до тону розмови і манери поведінки людей. Чоловіки цінують в собі ділові якості, інтелект, здатність приймати оригінальні рішення, надійність і мужність.

5. Необхідно накопичувати "багаж" позитивних знань про іншу людину, а не посилювати негативну домінанту, весь час її підживлюючи спогадами про негативні якості і вчинки.

6. В соціальній групі необхідно стежити за проходженням інформації по можливості без спотворення. Народження чуток завжди бентежить людей і викликає непотрібні зіткнення. Якщо до людини є претензії, краще всього віч-на-віч спокійно з ним поговорити і все з'ясувати, перш ніж виносити на розсуд загалу. Найпозитивніше відношення людей – до публічної похвали, саме негативне – до публічного осуду. Треба дуже уважно стежити за тоном і формою розмови з людиною, прагнути уникати категоричного тону і різкої форми, вміти викликати до себе прихильність людей.

2. (грудень) Бесіди індивідуальні «Становлення і самоусвідомлення – Я педагог»

Особливості професійної самосвідомості майбутнього вчителя детермінуються специфікою самого фаху: педагогічна професія за термінологією Є. А. Клімова належить до групи професій, в основі яких лежить процес міжособистісної взаємодії . Саме тому професія вчителя характеризується надзвичайно високим рівнем вимог до моральності її представників, відповідальності за наслідки власної праці, а також формуванням в процесі професійної діяльності педагогічного типу мислення.

“Образ Я” педагога являє собою узагальнену систему уявлень суб'єкта про себе, яка утворюється внаслідок процесів самоусвідомлення в трьох взаємодоповнюючих і взаємопроникних системах педагогічної діяльності, педагогічному спілкуванні й особистісному розвитку педагога. “Образ Я” педагога має переважно когнітивний характер і є відносно стійким утворенням, хоча і підлягає періодичним коливанням під впливам зовнішніх і внутрішніх факторів.

Професійна самосвідомість являє собою єдність знань про власні особливості, наявні професійні здібності та інтереси. Констатація особистістю успіхів і невдач власної професійної або навчальної діяльності є чинником корегування “Я-образу”, самооцінки, рівня домагань та професійної самосвідомості в цілому. Тому основною складовою професійної самосвідомості вчителя є оцінка ним власних професійних якостей, досягнень, визначення напрямків саморозвитку.

Поведінковий же компонент професійної самосвідомості учителя, характеризується діяльнісними проявами де основним психологічним механізмом є задоволеність педагога собою й власною професійною діяльністю. Такий учитель не відчуває тривожності й скутості в спілкуванні з учнями. Лише при наявності адекватної самооцінки й позитивного само ставлення вчителя можливий розвиток його комунікативних здібностей та формування здатності до безумовного прийняття особистості дитини.

Таким чином, можна констатувати, що основним шляхом розвитку педагогічної рефлексії, є підвищення рівня здатності педагога до самоаналізу й самопізнання. До таких компонентів ми відносимо: “Я-ідеальне”, тобто наявний ідеал вчителя, “Я-реальне”, тобто сукупність уявлень про себе в якості фахівця.

3. Стіл – коло під час засідання методичного об’єднання класних керівників«Ефективний вихід з конфліктної ситуації на уроці»

Показ презентації

Як організувати спілкування із «важкими» учнями, щоб досягти суттєвого результату?(Рекомендації соціального педагога класним керівникам)

Метою бесід з підлітками є з’ясування фактора ризику.

Фактор ризику - це зв’язок між характеристиками індивіда, групи або середовища й підвищеною ймовірністю порушень у певний момент.

Пошук ефективних заходів соціальної профілактики припускає визначення сутності поняття «девіантна поведінка», її видів, факторів, що впливають на збільшення кількості учнів з такою поведінкою, а також ролі освітніх інститутів у розв’язанні завдань попередження відхилень у поведінці.

Поведінкою, що відхиляється (девіантною), називають соціальну поведінку, яка не відповідає сталим у певному суспільстві нормам.

І.С.Кон уточнює визначення девіантної поведінки, розглядаючи її як «систему вчинків, що відхиляються від норми, яка є загальноприйнятою або такою, що припускається, чи то норми психічного здоров’я, чи то права, чи то культури й моралі».

Девіантна поведінка підрозділяється на дві категорії:

1) Поведінка, яка відхиляється від норм психологічного здоров’я, що припускає наявність явної або прихованої психопатології (патологічна);

2) Антисоціальна поведінка, яка порушує якісь соціальні, культурні й особливо- правові норми.

Відхилення в поведінці дітей і підлітків можуть бути зумовлені такими причинами:

- соціально-педагогічною занедбаністю, коли діти або підлітки поводяться неправильно через свою невихованість, негативні стереотипи поведінки, що склалися, відсутність у них необхідних позитивних знань, умінь і навичок;

- глибоким психологічним дискомфортом, що викликаний неблагополучними сімейними взаєминами, негативним психологічним мікрокліматом у родині, систематичними навчальними не успіхами, взаєминами з однолітками в колективі класу, що не склалися,неправильним (несправедливим, грубим) ставленням до дитини з боку батьків, учителів, однокласників;

- відхиленнями в стані психологічного та фізичного здоров’я і розвитку, віковими кризами, акцентуаціями характеру й іншими фізіологічними психоневрологічними проблемами;

- відсутністю умов самовираження, незайнятістю корисними видами діяльності, відсутністю позитивних і значущих соціальних і особистісних життєвих цілей і планів;

- бездоглядністю, негативним впливом навколишнього середовища й соціально-психологічною дезадаптацією, яка розвивається на цьому підґрунті, зміною соціальних і особистісних цінностей з позитивних в негативні.

Як розмовляти з «важким » підлітком?

Під час розмови з підлітком необхідно позбутися повчального тону і приділити час і увагу тільки співрозмовнику, при цьому дотримуючись деяких правил:

- поважати співрозмовника;

- говорити з ним як з рівним;

- аргументувати свою точку зору, залишаючи за підлітком право розділяти її або заперечувати;

- показувати, що він цікавий як людина й співрозмовник;

- дотримуватись кодексу честі;

- учитель має право бути некомпетентним у якійсь сфері життя і визнає таке саме право за підлітком;

- розмовляти тільки про те, про що підліток готовий говорити, «не лізти в душу», надати йому право на мовчання;

- бути готовим вислухати шокуючі подробиці життя підлітка й підтримати його;

- делегувати підлітку відповідальність за власну поведінку й ухвалення рішень;

- дотримуватись права на конфіденційність приватної бесіди;

- бути толерантним до звичок, способу життя та ідеалів співрозмовника.

Про що розмовляти з «важким» підлітком?

1. Навчання- улюблені й не дуже предмети, причини неуспіху, взаємини з учителями, участь у громадській роботі, випадки порушень дисципліни.

2. Плани на майбутнє щодо продовження навчання, вибору професії; здатність ураховувати майбутні труднощі й тверезо оцінювати свої можливості.

3. Взаємини з однолітками; перевага одного близького друга або компанії приятелів, становище серед товаришів, причини вибору приятелів за певними особистими якостями, за спільністю захоплень.

4. Захоплення сьогодні й у минулому ( під чиїм впливом було зроблено вибір, які досягнуті результати, чому захоплення забуто).

5. Взаємини з батьками, внутрішньо сімейні стосунки: склад родини ( хто названий першим, про кого забув згадати, хто займався його вихованням, найбільш близький член родини, з ким у родині конфліктні взаємини, причина конфлікту). Якщо родина розпалася, необхідно з΄ясувати, у якому віці був підліток, коли це сталося, його ставлення до розлучення батьків, чи підтримує контакт із тим з них, хто пішов із родини.

6. Порушення поведінки в минулому: прогули занять, дрібне хуліганство, паління, уживання алкоголю, знайомство з різними наркотичними засобами, втечі з дому, чи був затриманий або взятий на облік міліцією.

7. Найскладніші події в минулому й реакція на них. Наявність колись у минулому суїцид них думок. Перенесені захворювання: як вони позначилися на на навчанні й на становищі серед однолітків. Наявність сьогодні або в минулому порушень сну, апетиту, самопочуття та настрою.

8. Сексуальні проблеми:

- перша закоханість і пов’язані із цим психічні травми;

- самооцінка своєї привабливості;

- початок статевого життя та потайливе побоювання із приводу своєї сексуальної неповноцінності.

Фактори ризику порушення поведінки підлітка
Індивідуальні Серед однолітків Сімейні Шкільні Суспільні
Низька самооцінка Тиск однолітків Конфлікти в родині Погана успішність Ставлення суспільства до вживання тютюну, алкоголю та наркотиків
Агресивність / сором΄язливість Друзі, що вживають алкоголь Відсутність дисципліни Низький моральний рівень учнів - однокласників Відсутність підтримки з боку суспільства
Позитивні настанови щодо вживання наркотиків Норми, що сприяють вживанню тютюну,алкоголю, наркотиків Занедбаність у сімейних стосунках Занедбаність у навчанні з усіх предметів Економічна нестабільність
Погана успішність Дружба з підлітками, що вживають алкоголь і наркотики Фізичне й психологічне насильство в родині Неповажне ставлення до освіти, до вчителів, до дорослих загалом Доступність наркотиків
Порушення поведінки Батьки, що вживають алкоголь і наркотики Небажання вчитися, відсутність мотивації

Як діяти у ситуації домашнього насильства або його загрози?

Якщо Ви зазнаєте домашнього насильства або у Вашій сім`ї існує загроза його вчинків, підготуйте особистий ПЛАН БЕЗПЕКИ, який допоможе Вам у критичній ситуації.

ПЛАН БЕЗПЕКИ

§ Продумайте свої дії у випадку домашнього насильства.

§ Розкажіть про насильство тим, кому Ви довіряєте (друзям, родичам).

§ Знайдіть таке місце, куди Ви змогли б піти у разі небезпеки.

Ваші заходи безпеки можуть бути наступними:

§ Зробіть та заховайте у надійному місці запасні ключі від дому/ квартири або машини так, щоб у разі небезпеки Ви могли швидко вийти та дістатися до безпечного місця.

§ У надійному та завжди доступному для Вас місці заховайте певну суму грошей, важливі номери телефонів, паспорт, необхідні папери (документи дітей, свідоцтва, що підтверджують право володіння майном, медичні картки тощо), а також необхідний одяг та ліки.

§ Якщо починається сварка, яка може закінчитися фізичним насильством, спробуйте перейти у приміщення, яке можна легко покинути. Намагайтеся триматися ближче до виходу. Уникайте суперечок у кімнатах, де є гострі та ріжучі предмети.

§ Домовтеся зі своїми сусідами, щоб вони викликали поліцію, якщо почують шум і крики з Вашого дому/квартири. Коли приїде поліція, спробуйте максимально заспокоїтися та чітко викласти ситуацію, напишіть заяву.

§ Заздалегідь домовтеся з друзями або родичами про можливість надання Вам тимчасового притулку в разі небезпеки. Важливо, щоб це були ті люди, які можуть Вас захистити і у яких кривдник одразу не знайте Вас.

§ Заздалегідь дізнайтеся телефони місцевих служб, які зможуть надати Вам необхідну підтримку (кризовий центр, притулок для жінок, соціальна служба, телефон довіри тощо).

Як поводитися у ситуації домашнього насильства, щоб мінімізувати негативні наслідки:

§ У жодному разі не з’ясовуйте стосунки з кривдником, який перебуває у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння.

§ У жодному випадку не відповідайте агресією на агресію.

§ Не починайте кричати чи плакати. Говоріть із кривдником чітко. Спробуйте заспокоїтися самі та дайте час заспокоїтися кривднику (вийдіть в іншу кімнату, на вулицю тощо).

§ Лише тоді, коли Ваш партнер заспокоївся та готовий адекватно спілкуватися, обговоріть ситуацію. У розмові використовуйте «Я-висловлювання» (говоріть про свої почуття та відчуття, не звинувачуйте та не докоряйте, пропонуйте вихід із ситуації: «Я почуваюся збентежено, коли ти поводишся таким чином», «Давай ми спробуємо у таких випадках діяти ось так…»).

Куди звертатися за допомогою?

1. Правоохоронні органи (поліція).Ви можете викликати поліцію за телефоном 102 або звернутися особисто до райвідділу та написати заяву. Окрім забезпечення Вашого захисту, правоохоронні органи можуть направити особу, яка вчиняє насильство, на проходження спеціальної програми, що допоможе змінити стосунки у сім`ї на краще.

2. Медичні установи.Якщо Ви зазнали фізичного чи сексуального насильства, Ви маєте одразу ж звернутися до медичної установи за місцем проживання та зафіксувати фізичні ушкодження. Надалі це допоможе Вам притягнути кривдника до відповідальності, якщо Ви звернетеся до правоохоронних органів.

3. Управління у справах сім`ї, дітей та молоді.У центрі соціальних служб Ви зможете отримати необхідні юридичні, психологічні, соціальні послуги та консультації. Вам зможуть допомогти налагодити стосунки з партнером, навчитися спілкуватися без насильства. Якщо через загрозу насильства Вам немає де жити, Вам можуть допомогти вирішити питання з тимчасовим житлом.

4. Центри соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.У центрі соціальних служб Ви зможете отримати необхідні юридичні, психологічні, соціальні послуги та консультації. Вам зможуть допомогти налагодити стосунки з партнером, навчитися спілкуватися без насильства. Якщо через загрозу насильства Вам немає де жити, Вам можуть допомогти вирішити питання з тимчасовим житлом.

5. Служба у справах дітей.Якщо у Вашій сім`ї є діти, вони так само або страждають від насильства, або є його свідками. Відповідна служба втрутиться у ситуацію та захистить права дітей.

6. Кризові центри.У таких центрах кваліфіковані психологи та юристи надають юридичну , психологічну та інші види допомоги як потерпілим від насильства, так і особам, котрі вчинили насильство (наприклад, у таких центрах можна пройти спеціальні корекційні програми, які допомагають контролювати агресивну поведінку; за допомогою можна звернутися як самостійно, так і за направленням поліції).

Також Ви можете зателефонувати на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації за номером:

0800500335 або 386(безкоштовно з мобільного)

для отримання консультацій психолога або юриста, а також інформації щодо закладів, до яких Ви можете звернутися за допомогою за місцем проживання.

Джерело інформації: МБФ «Український жіночий фонд»

Конфликт «Учитель — ученик»

Такие конфликты, пожалуй, наиболее часты, ведь ученики и учителя проводят времени вместе едва ли меньше, чем родители с детьми.

Причины конфликтов между учителем и учениками

· отсутствие единства в требованиях учителей

· чрезмерное количество требований к ученику

· непостоянство требований учителя

· невыполнение требований самим учителем

· ученик считает себя недооцененным

· учитель не может примириться с недостатками ученика

· личные качества учителя или ученика (раздражительность, беспомощность, грубость)

Решение конфликта учителя и ученика

Лучше разрядить напряженную ситуацию, не доводя ее до конфликта. Для этого можно воспользоваться некоторыми психологическими приемами.

Естественной реакцией на раздражительность и повышение голоса являются аналогичные действия. Следствием разговора на повышенных тонах станет обострение конфликта. Поэтому правильным действием со стороны учителя будет спокойный, доброжелательный, уверенный тон в ответ на бурную реакцию ученика. Скоро и ребенок «заразится» спокойствием педагога.

Недовольство и раздражительность чаще всего исходят от отстающих учеников, недобросовестно выполняющих школьные обязанности. Вдохновить ученика на успехи в учебе и помочь забыть о своих недовольствах можно, доверив ему ответственное задание и выразив уверенность в том, что он выполнит его хорошо.

Доброжелательное и справедливое отношение к ученикам станет залогом здоровой атмосферы в классе, сделает нетрудным выполнение предложенных рекомендаций.

Стоит отметить, что при диалоге между учителем и учеником важно учитывать определенные вещи. Стоит подготовиться к нему заранее, чтобы знать, что сказать ребенку. Как сказать — составляющее не менее важное. Спокойный тон и отсутствие негативных эмоций — то, что нужно для получения хорошего результата. А командный тон, который часто используют учителя, упреки и угрозы — лучше забыть.Нужно уметь слушать и слышать ребенка.

При необходимости наказания, стоит продумать его таким образом, чтобы исключить унижение ученика, изменение отношения к нему.

4. Стіл – коло під час засідання методичного об’єднання вчителів початкових класів «Як треба розмовляти з батьками учнів»

«Как разговаривать с неадекватными родителями учеников и предотвратить их агрессию»


Ни для кого не секрет, что учителя и родители — обычные люди, и, если педагоги по уровню своего воспитания, образования или развития обычно сдержанны и приятны в общении, то среди родителей учеников попадаются отдельные «экземпляры», общение с которыми выбивает из колеи даже самых опытных и стойких учителей. Что делать, если родитель ученика негативно настроен против вас? Что делать, если поведение родителя явно «неадекватно»?

В работе любого учителя, педагога, директора образовательного учреждения случались случаи неприятного общения с родителями учеников. Конечно, такие ситуации возможны и по вине учителя, но есть ситуации, когдаконфликты происходят в силу особенностей характера или плохого настроениясамих родителей, они сами провоцируют конфликты, не отказываются построить конструктивный диалог, угрожают, пишут необоснованные заявления в вышестоящие инстанции и т.д.

Такие ситуации явнонегативно сказываются на работеи отдельных учителей, и коллектива в целом: это способствует понижению самооценки учителя, снижению работоспособности, усилению конфликтов внутри коллектива, а также конфликту «учитель — директор», когда учитель не видит поддержки в лице директора. И директору несладко: с одной стороны родитель с угрозами, с другой — педагог, член коллектива, которого он должен защитить, но который, в принципе, прошел курс психологии и конфликтологии и знает несколько приемов работы на предотвращение конфликта.

О том,как решить конфликты с родителями, открытыми к диалогу, уже шла речь на нашем сайте, а как же быть с «неадекватами», с явно необоснованными требованиями, хамоватыми, грубыми людьми?

Как правило, «неадекваты» —«профессиональные» скандалисты: они могут из любой ситуации раздуть скандал, выведя из равновесия любого человека. Таким людям нравятся «бурные эмоции», они намеренно провоцируют собеседника. В такой ситуации главное: не поддаваться, определить для себя, что человек добивается только скандала и «переключить» внимание с него на что-либо иное. При общении с таким человекомдействует только одно правило: отвечайте спокойно, вежливо, с достоинством и не повышая голос, лучше говорите общие фразы и ни в коем случае не оправдывайтесь ни в чем. Как только «неадекват» поймет, что вы не станете его жертвой, он успокоится и начнет вести себя по-другому. Возможно, вы сможете обсудить насущные дела, а лучше перенести нормальный диалог на другое время. В школе с такими родителями говорить не тет-а-тет, а когда рядом коллега или администратор.

Как реагировать на бурный выплеск эмоций родителя?

· Не перебивайте.Молча, с улыбкой выслушайте все, что вам говорят. Не принимайте эти слова близко к сердцу: просто слушайте и иногда поддакиваете, переспрашивайте, ваша поза должна быть «открытой»: не скрещивайте руки, смотрите в лицо. Это поможет вам понять претензии родителя, а он сам, после того, как выговорится, успокоится.

· Выскажите свое пониманиеи сожаление в его ситуации, дайте понять, что вы в целом на стороне родителя, ребенка, что вы желаете им блага. Если вы действительно в чем-то виноваты и признаете это, скажите вслух, извинитесь. Если вы считаете требования и претензии необоснованными, то дождитесь, когда родитель успокоится и, или доведите диалог до конца, или предложите встретиться в другое, более удобное для вас и родителя время, например, в кабинете директора или в учительской.

Помните: в школе главный — учитель, и вам управлять ситуацией. Возьмите ситуацию в свои руки, научитесь не принимать близко к сердцу невразумительные придирки, и такие ситуации никогда не испортят вам настроение.

Но есть и другое мнение:

«Попускать такое отношение — значит, просто лелеять их (неадекватов) паранойю и дурные мысли. То есть нарушается баланс между получением и отдачей. Ведь если подумать — мы, принимая подобное поведение и мирясь с ним, просто перекладываем чужой воз на свои плечи. Просто посчитать, сколько терпения и нервов стоит просто привести такого человека в чувство, выслушивать нелепые придирки…До какой грани возможно терпеть подобные издевательства?»

А как считаете вы?

Подобные конфликтные действия могут быть спровоцированы как учителем, так и родителем. Недовольство может быть и обоюдным.

Причины конфликта между учителем и родителями

· разные представления сторон о средствах воспитания

· недовольство родителя методами обучения педагога

· личная неприязнь

· мнение родителя о необоснованном занижении оценок ребенку

Способы решения конфликта с родителями ученика

Как же конструктивно разрешить подобные недовольства и разбить камни преткновения? При возникновении конфликтной ситуации в школе важно разобраться в ней спокойно, реально, без искажения посмотреть на вещи. Обычно, все происходит иным образом: конфликтующий закрывает глаза на собственные ошибки, одновременно ищет их в поведении оппонента.

Когда ситуация трезво оценена и проблема обрисована, учителю проще найти истинную причинуконфликта с «трудным» родителем, оценить правильность действий обеих сторон, наметить путь к конструктивному разрешению неприятного момента.

Следующим этапом на пути к согласию станет открытый диалог учителя и родителя, где стороны равны. Проведенный анализ ситуации поможет педагогу выразить свои мысли и представления о проблеме родителю, проявить понимание, прояснить общую цель, вместе найти выход из сложившейся ситуации.

После разрешения конфликта, сделанные выводы о том, что сделано неправильно и как следовало бы действовать, чтобы напряженный момент не наступил, помогут предотвратить подобные ситуации в будущем.

«Скажені» батьки – головний біль і стихійне лихо для будь-якого вчителя

Ні, у них не тече слина, немає страху води та інших клінічних проявів сказу. Вони не кидаються на викладачів і не кусають їх. (Можливо, прецеденти і були, але нам про це невідомо). Вони просто отруюють життя – насамперед учителям, нерідко – іншим батькам, а подекуди – й власним дітям.

Вони відрізняються від інших навіть візуально. Є щось таке в їхніх очах… Якийсь нездоровий вогник… або ледь вловима тінь – залежно від типу «оскаженіння». Досвідченому вчителеві розпізнати таких батьків неважко – навіть на першій зустрічі ще до того, як вони відкриють рота і розпочнуть монолог.

Ця класифікація є суто суб’єктивною і не претендує на істину в останній інстанції.

«Скажені» батькиВони існують у будь-які часи та в будь-якому класі. Це явище невмируще. Уникнути його неможливо, ігнорувати – небезпечно, боротися – марно. Вони були, є і будуть. З ними просто треба змиритися – як із фінансовою кризою, кепською погодою чи недосконалістю цього світу.

Досвідченому вчителеві розпізнати таких батьків неважко – навіть на першій зустрічі ще до того, як вони відкриють рота і розпочнуть монолог.

А ось недосвідчені, поставши перед таким явищем, іноді самі божеволіють від тієї кількості «окритій чудних», що їм готує перше класне керівництво. Спираючись на власні спостереження і розповіді самих педагогів, спробуємо визначити десять найпоширеніших типів «скажених» чи то «божевільних» батьків.

Ця класифікація є суто суб’єктивною і не претендує на істину в останній інстанції.

«Перфекціоністи»

По-іншому їх можна назвати «батьками вундеркіндів». Вони або щиро вважають своїх дітей геніальними, або намагаються їх такими зробити. Не зупиняючись ні перед чим. Розмовляти з такими батьками треба лише мовою фактів, пояснюючи, за якими критеріями виставляються оцінки.

По-іншому їх можна назвати «батьками вундеркіндів». Вони або щиро вважають своїх дітей геніальними, або намагаються їх такими зробити. Не зупиняючись ні перед чим. Розмовляти з такими батьками треба лише мовою фактів, пояснюючи, за якими критеріями виставляються оцінки.

«Самоусуванці»

.

Це батьки, які, віддавши дитину до школи, «вмивають руки». Тобто самоусуваються від будь-якого виховного процесу, щиро вважаючи, що їхня функція полягає лише в тому, щоб нагодувати і вдягти нащадка. Решту має робити школа. Перекладаючи свої обов’язки і відповідальність на школу, вони, втім, дуже обурюються, коли школа з цією почесною місією не справляється.

Такі перевихованню не підлягають, бо абсолютно впевнені у своїй правоті

«Прохачі»

Іншими словами, «квочки». У м’якій формі вимагають від учителя особливої уваги до своєї дитини, таким чином ставлячи його у скрутне становище. З одного боку, вчителеві незручно відмовити таким батькам. З іншого – він фізично не може бути нянькою для однієї дитини: дивитися, щоб вона поїла, щоб перебувала в гарному настрої, щоб її ніхто, не дай Боже, не образив – словом, витирати шмарклі.

У результаті на школяра обрушується лавина негативу від однокласників, а винним залишається, певна річ, учитель.

«Терористи»

На відміну від «прохачів», «терористи» відкрито пресингують учителів і постійно «виховують» їх, звинувачуючи в поганому ставленні до своєї дитини: «ви підвищили голос, ви занизили оцінку, ви взагалі кепсько ставитесь до дитини». Вони постійно чимось невдоволені й за кожної нагоди це невдоволення озвучують.

Дитина в такій ситуації засіб, за допомогою якого батьки демонструють усьому світові свою зіркову унікальність.

«Скандалісти»

Вони до школи ходять нечасто, але вчителям надовго вистачає цих візитів. Це той випадок, про який кажуть: раз, та гаразд. Як правило, це неврівноважені люди, які відвідують школу лишень для того, щоб захистити крихітку від лихого вчителя, на якого вона вдома наскаржилась.

І брутальне «дитя природи», яке щойно грюкало кулаком по столу, через півгодини щиро проситиме вибачення за себе і непутящого нащадка, який, виявляється, ввів в оману надто довірливих батьків.

«Насильники»

Не лякайтеся, назва, звісно, умовна. Йдеться про насильницькі методи виховання. Полягають вони у тому, що, дізнавшись про будь-яку провину учня (двійка, бійка, неуважність на уроках, бешкетування на перервах), батьки з виховною метою б’ють дитину смертним боєм.

«Коли, забираючисиназішколи, батькобачивслідиякоїсьпровини, – пише в листівчителькамолодшихкласів, –він залізним голосом говорив:«Вдоматибудешпокараний». У мене було таке відчуття, що битимуть мене.

Оскільки спроби говорити про неприпустимість такого методу провалились, вчителям залишається лише прикривати дитину брехнею. На запитання про успіхи і поведінку незмінно бадьоро відповідати, що «все добре, проблем немає».

«Садомазохісти»

Є серед батьків і такі. Вони свідомо принижують своїх дітей, розповідаючи всім навколо, які вони погані й бездарні. Чи то справді недооцінюючи їх, чи то, піддаючись власному комплексу неповноцінності (можливо, їх теж у дитинстві недолюбили).

Кілька років тому в одній із київських шкіл стався кричущий випадок: дівчинка на “відмінно” вчилася, брала участь в олімпіадах, але була звільнена від фізкультури. Коли перед випуском складався список медалістів, школі знадобилася довідка від лікарів про стан її здоров’я. Мама сказала: «Я принципово не буду цимзайматися, бо моя донька не достойна медалі».

Тоді класний керівник узяв на себе оформлення всіх медичних документів. А дивакувата матуся навіть на випускний дитину не пустила.

«Найрозумніші»

Їх завжди щось не влаштовує. Шкільна програма, якість навчання, конкретний учитель. Вони постійно шукають негатив у викладачах, а, знайшовши, порушують питання на батьківських зборах щодо заміни якогось учителя на іншого. Дістають цією темою класного керівника, шукають підтримки в інших батьків.

Як правило, йдеться про вчителів-предметників, які раптом поставили дитині не ту оцінку, на яку, на думку батьків, вона заслуговує. Причому на кожних зборах об’єкт невдоволення – новий. Це у них щось на зразок спорту.

А ще такі батьки мають звичку робити зауваження педагогам (особливо – класним керівникам) і всіляко повчати їх. Іншими словами, вчити викладачів азів їхньої професії: як треба виховувати дітей, як завоювати у них авторитет тощо. І не задумуються над тим, що це, м’яко кажучи, некоректно.

«Активісти»

Це їх обирають до батьківських комітетів. Це вони є ініціаторами теплої підлоги, підвісної стелі з прихованим світлом і нових меблів із карельської берези. Це вони збирають на всі ці недоречності гроші і чатують на неплатників біля під’їздів. Це вони, постійно фонтануючи ідеями, влаштовують екскурсії чи культпоходи майже щовихідні. І, нарешті, це вони, на біду всіх «вундеркіндів», приводять до школи викладача китайської мови та філософії буддизму.

Вони надто втомлюють або й просто набридають, як іншим батькам, яким нема спокою (в тому числі – фінансового) через таку надлишкову активність, так і вчителю, якому можуть зателефонувати о сьомій ранку в суботу, аби поділитися щойно народженим креативом стосовно оформлення класу чи проведення чергового свята.

«Стукачі»

Одна з найнеприємніших категорій неординарних батьків. Якщо в класі виникає якась проблема або конфліктна ситуація (побилися діти, зник у когось мобільний телефон, неналежно, на їхній погляд, працює батьківський комітет, не так поводиться вчитель) – замість спробувати владнати конфлікт на місці, «стукачі» одразу звертаються до «інстанцій». У кращому разі до дирекції, у гіршому – до районо.

Можна лише поспівчувати викладачам, у чиєму класі є такі батьки. Бо проблеми з перевірками і прискіпливою увагою начальства переслідують їх повсякчас. Медицина тут, як кажуть, безсила. Якщо інші поведінкові патології батьків можна пояснити психологічними комплексами чи психічними проблемами, то в цьому разі маємо справу з, м’яко кажучи, непорядністю. А це не лікується.

Наталія Кулик, журналіст

(колишній педагог, мама)

Кiлькiсть переглядiв: 1088

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.